Дія другої частини роману-фентезі зосереджена в Шанталії, а точніше в Університеті Природознавства, спудеєм якого на деякий час стає Айхо. Але, завдяки новим героям та їх історіям, ми продовжуємо подорожувати різними країнами Узбережжя. У Айхо з'являються нові друзі, ментори та недруги. Звісно ж, останніх набагато більше ніж інших. Оршуля Фариняк продовжує дивувати своєю уявою та картинами теперішнього та минулого, які вона вимальовує на сторінках своєї захоплюючої оповіді. Університет Природознавстав дійсно вражає та зачаровує. А щоб мати більш чітку уяву про те, де що знаходиться до книги додається карта університету. Нажаль, ми зовсім ненадовго там затрималися. Інша тема це університетські підземелля, в яких розкривається неначе інший світ, набагато небезпечніший навіть за той, що на поверхні. Мені дуже сподобалась ідея з древніми рунами та порталами. Також мені було дуже цікаво читати про найдревніших (в мене постає питання: а чи побачимо ми їх?!) та про створення легендарного народу доломартів (вражаюче!), але дуже й дуже сумно читати про історію Делеї та, особливо, про історію Майстра Авгуса, що дещо нагадувала історію з елементами фільму-жаху.
Загалом оповідь просувалася швидким а іноді навіть блискавичним темпом. Хоча, було декілька моментів, на яких можна було б зупинитися трошки докладніше. Наприклад, мені здалося, що було дуже замало сцен між Айхо та Дідом Радо. Чогось мені бракувало в їх взаєминах, а іноді здавалося, що вони неначе чужі. А ось кінець цієї частини просто розбив моє серце! Я навіть припустити не могла, що те, що там трапилося, може трапитися. Не знаю чому; я вже мала бути готовою до цього, бо, впродовж ціх двох книжок багато що жахливого та незворотнього траплялося з багатьма героями та істотами, з якими Айхо довелося зустрітися за час своїх мандр та митарств. Наприклад, я ніколи не забуду малого радика. Ніколи. Тоді я теж не могла повірити, що він загинув і що більше не з'явиться знов. Нічого не скажеш, Оршуля Фариняк, вміє дивувати, шокувати та вражати. Отже, тепер чекаю на третю частину...
До речі, мені здається, що книги про Айхо, із таким багатим, різноманітним, різнобарвним та неповторним власним світом, обов'язково потребують так звану "companion book" - щось на зразок єнциклопедії із додатковою інформацією про різні країни та народи Узбережжя, цікаві історичні факти та, звісно ж, каталог усіх тих різноманітних істот, тварин, птахів, рослин та кольорових висловів, якими ряснить оповідь))
Загалом оповідь просувалася швидким а іноді навіть блискавичним темпом. Хоча, було декілька моментів, на яких можна було б зупинитися трошки докладніше. Наприклад, мені здалося, що було дуже замало сцен між Айхо та Дідом Радо. Чогось мені бракувало в їх взаєминах, а іноді здавалося, що вони неначе чужі. А ось кінець цієї частини просто розбив моє серце! Я навіть припустити не могла, що те, що там трапилося, може трапитися. Не знаю чому; я вже мала бути готовою до цього, бо, впродовж ціх двох книжок багато що жахливого та незворотнього траплялося з багатьма героями та істотами, з якими Айхо довелося зустрітися за час своїх мандр та митарств. Наприклад, я ніколи не забуду малого радика. Ніколи. Тоді я теж не могла повірити, що він загинув і що більше не з'явиться знов. Нічого не скажеш, Оршуля Фариняк, вміє дивувати, шокувати та вражати. Отже, тепер чекаю на третю частину...
До речі, мені здається, що книги про Айхо, із таким багатим, різноманітним, різнобарвним та неповторним власним світом, обов'язково потребують так звану "companion book" - щось на зразок єнциклопедії із додатковою інформацією про різні країни та народи Узбережжя, цікаві історичні факти та, звісно ж, каталог усіх тих різноманітних істот, тварин, птахів, рослин та кольорових висловів, якими ряснить оповідь))
No comments:
Post a Comment